На головну

Доньки Огризка розповіли, як їх тато любить свиней і де в Україні пахне совком

УНІАН продовжує серію інтерв’ю із дітьми людей, чиї імена знає вся Україна.

Після розмови з Максимом Лавриновичем, сином першого віце-спікера ВР, ми звернулися до дітей міністра закордонних справ України Володимира Огризка.

Володимир Огризко очолює міністерство закордонних справ чи не у найбільш скандальний для українських зовнішніх відносин період. Він - міністр, за діяльності якого країна вступила до ВТО, майже отримала ПДЧ (щорічні програми для отримання членства в НАТО Володимир Станіславович назвав фактичним ПДЧ). Завдячуючи очолюваному ним міністерству тема Голодомору знайшла широке висвітлення у світі. Але цей період вважається найгіршим для наших відносин із Росією, у чому часто звинувачують і очолюваний паном Огризком МЗС.
Гадаємо, інтерв’ю із доньками міністра дозволить нам більше зрозуміти персону “західника та євроантлантиста” Володимира Огризка.

Дівчата - студентки Інституту міжнародних відносин. Женя навчається на 4-му курсі за спеціальністю "міжнародна інформація", Леся - на 1-му "міжнародних відносин". Власне, в стінах славнозвісного інституту ми і зустрілися з ними.


Прізвище Огризко допомагає у якихось ситуаціях? Чи відчуваєте ви до себе особливе ставлення: вам роблять поблажки, наприклад, в інституті?

Леся:
Про це краще спитати людей, які з нами спілкувалися: чи робили вони нам скидки (сміється). Ми ніколи не виставляли це на перший план і ніколи не приходили і не казали: “Ви знаєте, моє прізвище Огризко”.

Женя: Насправді ніколи не було ніяких підморгувань, мовляв, а, ти ж Огризко, ну давай.

На чому добираєтеся до інституту?

Леся: На машину з водієм табу. Таксі - так само ні. Або громадським транспортом, або з подружкою на машині.

Інститут міжнародних відносин для вас вже ніби сімейний ВНЗ. Тут навчався і батько, і старший брат. Ви вже вступали за традицією?

Леся: Я ніякого іншого варіанту не розглядала. Я мріяла стати дипломаткою з 7 чи 8 років.

Женя: Тут, мені здається, відбулася діалектична єдність двох факторів: з одного боку ми зростали в сім’ї дипломата, і нам все дипломатичне дуже рідне і своє, і це особисте бажання поєдналося з тим, що інститут пропонував саме ту спеціальність, яка мені була цікава – міжнародна інформація.

В одному з інтерв’ю син віце-спікера ВР Максим Лавринович критикував Інститут міжнародних відносин сьогодні: “вразила манера поведінки і стиль одягу студентів, вульгарність макіяжу, довжина спідниць, мені здалося, що я потрапив не в alma mater, а в нічний клуб”. Ви нічого подібного не відчуваєте? Мажорів і справді забагато?

Женя: Мабуть варто починати з Лесі - у неї більш свіжі враження.

Леся: До вступу у мене власне була майже така сама думка про цей інститут. Але відколи почали вводити незалежне тестування, діти з не дуже забезпечених сімей отримали можливість тут навчатися. На моєму курсі є певний відсоток таких дітей, це видно і з одягу. Ця система дає можливість поміняти обличчя цього інституту. Є і певний відсоток студентів, про яких говорить пан Лавринович. Але в будь-якому університеті можна побачити ту саму картину. Просто треба говорити про мораль та етикет сучасної молоді, а не конкретно обраний ІМВ.

Женя: Звісно, що у нас в інституті по студентах видно, що ми не якесь ПТУ, радіофізики чи хіміки (без будь-яких образ). В нас студенти дійсно одягаються зі смаком. Це така наша особлива риса. Але особлива - не обов’язково негативна. Підтримується діловий стиль. Насамперед, хлопцями. Хлопців не побачиш в порваних джинсах і якихось лаптях. Стосовно дівчат, як вдягатися - це вибір кожної. Але от-кутюр показів в інституті немає. Що стосується власне освіти. Хто хоче – той навчиться, дається гарна база. Нам розповідали: ми не маємо вас навчити усьому, а маємо скерувати вас як майбутніх керівників: у чому слід розбиратися.

Проблема батьків і дітей характерна для кожної сім’ї. На якому ґрунті у вас найчастіше виникають конфлікти і чи вдається їх вирішити дипломатичним шляхом?

Леся: Щоб підвищували голос, грюкали дверима – у нас такого ніколи не було.

Женя: Просто ми з Лесею знаємо: що дозволено, а що недозволено. І не перетинаємо ту межу, щоб не спровокувати якийсь конфлікт.

А що за межею дозволеного?

Женя: Піти з дому, не попередити, і наступного ранку спокійно прийти і помахати ручкою: “Я вдома!”

Між собою сваритеся?

Леся: В дитинстві, звичайно, сварилися. Скільки я їй Барбі поламала, за це отримувала від Жені прочухани. А я якось у садочку навіть її вкусила. Ми були забіяками, коли були маленькими. Постійно якісь баталії були.

Женя: Але це було у досить ранньому дитинстві. А зараз звичайні суперечки, на кшталт: чого ти взяла мої речі і не попередила, чого не поклала назад і т.д.

А батько у дитинстві балував вас чи ставився дипломатично до виховання?

Женя: Якщо порівнювати з дітьми, які виховувалися в Україні, у нас просто була дещо інша ситуація. Я вже в 5 років знала кіндер-сюрпризи, всілякі іграшки, Барбі.

Леся: Всі діти дипломатів мали певні привілеї в плані доступу до деяких речей, яких ще в Україні не було. Якщо це вважати розбещеністю – то так. Але такого не було: я хочу це і це одразу купується. Розбещення насправді не практикується в нашій сім’ї.

Женя: У нас в сім’ї нема гонитви за непотрібними речами. Ми всі реалісти. А все що дійсно потрібно – у нас є.

Ви тривалий час жили в Австрії, тож у Вас є досвід навчання за європейською системою освіти. Чи дійсно сучасна українська освіта поступається європейській і в чому найсуттєвіша відмінність?

Женя: Ми навчалися в школі. Тому про вищу школу говорити не можемо. Стосовно школи: просто тут робляться різні акценти. Українська освіта є більш універсальною: вийшовши зі школи (якщо, звичайно, вчився), ти розбираєшся у великій кількості предметів. В Австрії акцент йшов на більш глибинне знання з певних предметів. Ми вчилися у гуманітарній гімназії. У нас акцент робився на мови. При цьому фізика і хімія відходили на другий план. Системи достатньо різні.

Леся: Я навчалася там в початковій школі декілька років, а потім вже перейшла в гімназію. Щодо початкової школи - в Україні ще пахне совком. А там все більш гуманно і більш пристосовано до дитини. Все відбувається у формі гри. Коли в Україні лише про це говорять, то на заході це вже на 100% реалізується. Щодо середньої школи, там робиться акцент на тому, щоб дитина сприймала і розуміла. Для мене було парадоксально: наприклад, урок математики - поки остання дитина не зрозуміє того, що ми пройшли, ніхто далі не переверне сторінку і не буде вивчати новий топік. Так само і підхід до фізики чи хімії. В Україні все побудовано на формулах, задачах, а там на світогляді: чому блискавка, чому дощ, чому ... rainbow.

Женя: Веселка.

Леся: Там дійсно робиться акцент на тому, щоб дитина розуміла, що відбувається навколо, а не що таке ікс чи ігрек.

Ви навчалися у звичайній австрійській школі? Отже німецьку знаєте досконало?

Леся: Так

І як давалася мова?

Леся: Ці перші виїзди за кордон мені не запам’яталися і ефекту не дали, оскільки я була зовсім мала. У мене був шок, коли ми виїхали в Австрію і мене просто засадили в ту школу. Пам’ятаю, мені мама з Женею за день до того, як йти в перший клас, навчали фрази: “Мене звати Леся. Я з України”. І я її забула. Прийшла до класу, була в істериці і не могла нічого сказати. Місяців зо два я нічого не говорила. А потім десь після півроку відбувається переломний момент, і ти без проблем спілкуєшся. Оточення робить своє - воно дає колосальну можливість вивчити мову.

Женя: Я в австрійській школі все вчила німецькою, перша іноземна там вважалася англійська, була ще французька і латинь. Наш перший виїзд за кордон був, коли мені було три роки, а Лесі півроку. Тато тоді поїхав працювати у Бонн, Німеччину. Наступні 3-4 роки ми були в німецькомовних країнах. І через деякий час поїхали до Відня на 5 років.

Женю, Ви брали участь у мітингу на підтримку НАТО. Це підтримка батьківського зовнішнього курсу чи власний вибір?


Женя: Це моя особиста позиція. І для моїх друзів слова Женя-НАТО йдуть як стала зв’язка. Якщо проходять мітинги по НАТО, то завжди показують комуністичну партію і партію Вітренко з доволі абсурдними гаслами. А ми просто підбили кількох друзів і пішли туди. І мали досвід спілкування з опонентами. Чесно кажучи, ми в інституті звикли до більш дипломатичного спілкування...

Леся: Цивілізованого.

Женя: Одна сторона висловлює свою позицію, інша - свою, йде обмін думками. А тут були абсолютно інші реалії, хто голосніше прокричить.

Леся: До речі, з нашого боку була одна молодь, яка підтримує вступ до НАТО. Нам же власне створювати наше майбутнє. А комуністи - це переважно люди похилого віку.

І які Ваші аргументи на підтримку вступу до НАТО?

Женя: Один з основних критеріїв, яким Україна вже відповідає – це наша європейська сутність. Як на мене, Україна нічим не гірша за ту ж саму Німеччину, Бельгію, Нідерланди, Іспанію, Португалію. На сьогодні НАТО – це єдина військово-політична організація, яка може гарантувати безпеку. Альтернатив немає, а самостійно ми це ніяк не потягнемо.

Леся: Будемо дивитися правді в очі – найбільш дієвою структурою, яка зможе забезпечити нашу безпеку на даному етапі, є НАТО.

Женя: Ми нещодавно чули на одній конференції по НАТО ідею створення Євразійського поясу безпеки, який би охоплював весь континент Євразія. Як на мене, вона нереальна. Навіть в ЄС зараз існують протиріччя і розбіжності між позиціями країн, при тому що їх 27. Що вже казати, якщо приєднати всю Азію. Там же населення одного скільки!

Яку найкращу пораду отримали від батька?

Леся: Я одразу згадую, коли він в Відні весь наш дім обліпив такими маленькими картками, які роздрукував на роботі і порозкладав по всіх кімнатах, по всіх кутках, вони закарбувалися у мене на все життя. Там було написано: “Кожна річ має своє місце”.

Женя: Це не найголовніше, але воно виховало нас, привчило до порядку. Ми були маленькими і все розкидали. Тато заходив і казав: “Що ж так неохайно?” Він ніколи не казав на пряму: “Приберіть”. Але ми вже самі розуміли, що треба прибрати.

Леся: Але це поради більше побутового характеру. Якщо взяти життєвого, то він нас привчав йти впевнено по життю, завжди відстоювати свою думку. Я одного разу дійсно проявила свій характер і до останнього відстоювала свою позицію. Батько це дуже цінував.

Женя: Якщо ставиш собі мету – її треба досягнути. Але не всіма шляхами – а правильним. А якщо щось не виходить, то треба встати, зібратися і вперед до перемоги. Неможливого немає.

Ваші батьки познайомилися у кіно. А де зараз доньки міністрів знайомляться з хлопцями?

Леся: Інститут в цьому плані - це гарний плацдарм. (Сміється). Але у деяких наших викладачів побутує думка, що певний відсоток дівчат вступає для того, щоб знайти собі прекрасного женишка з гарним бюджетом. Я впевнена, що сюди приходять не для цього. Але тут дуже багато розумних хлопців. А мене приваблює у людях високий інтелект. Як тільки з’являється можливість познайомитися і поспілкувався з розумною людиною – чом би й ні?

У XIX столітті доньки міністрів займалися музикою, брали уроків танців, відвідували бали, вивчали мови. А чим зараз займаються доньки міністрів у вільний час?

Леся: Один з постулатів – це вивчення мов.

Женя: А з музикою у нас не дуже склалося. Я півтора роки грала на піаніно, Лесі вистачило на півроку.

Леся: Але сама музика нам подобається (сміється). З танцями вже краще. Але більше я займалася громадською діяльністю. Була дуже активною - 3 роки президент школи, лідер учнівського самоврядування Шевченківського району, певний час - Києва. Весь мій вільний час витрачався на громадську діяльність.

Женя: У школі я не була такою активною. Це вже був 11 клас, вступ. А в інституті я знайшла друзів, з якими ми проводили різні громадські акції. Я дуже пишаюся, що ми з подружкою придумали концепцію заходу до 1 грудня - Дня боротьби з ВІЛ/СНІДом. І вже чотири роки поспіль проводимо її, збираємо благодійні кошти в інституті, роздаємо червоні стрічки як символи солідарності, працюємо з фондом АнтиСНІД. Вперше нас було лише 5 осіб, ми ходили по інституту збирали гроші, і студенти дивилися на нас насторожено. Перший рік ми зібрали за один день 3,5 тис. грн., наступного року - 7,5 тисяч, далі – 18 тисяч, а цього року 13 тис. грн. Думаємо, що це через фінансову кризу. Але масштаби збільшилися. Два роки я займалася цим плюс всілякі моделювання: ООН, ЄС, НАТО. З 3-го курсу пішла працювати в PR-агентство. А цього року - в продакшн-студію. Разом з тим громадська діяльність має свою нішу в моєму житті.

А в майбутньому плануєте МЗС підкоряти?

Женя: Я ще на 100% не знаю, чим я буду займатися після закінчення інституту. Зараз я хочу спробувати себе в різних сферах, які пов’язані з міжнародною інформацією, і серед іншого рекламна сфера теж присутня. МЗС я не виключаю.

Леся: У мене після відділення МВ особливого вибору немає – професія буде точно зв’язана з політикою, міжнародними відносинами. Щодо МЗС точно не знаю. Там достатньо складні умови. І дипломатичне життя не таке вже квітчасте, як його інколи малюють. Має і свої недоліки, особливо для жінок.

Женя: Нам дуже цікавий політичний аспект. Ми постійно дивимося новини. У батька завжди питаємо: що там нове, що прийняли, а що то за угода? В цьому плані у нас такий козир – іншим треба перелопатити багато інформації, знайти джерела, проаналізувати, щоб докопатися до суті, а до нас “суть” приходить ввечері (сміються).

Батько в одному з інтерв’ю зізнався, що йому дуже приємно отримувати подарунки, які Ви йому робите власноруч. Що останнє подарували?

Женя: Якось вже давно не було приводу. Минулого року призначення тата міністром і День дипломата збіглися майже у часі, і ми приготували табличку-вивіску, на якій зобразили шлях тата від аташе до міністра. Тепер вона у нього на роботі стоїть. Коли є ідеї, намагаємося зробити щось прикольне. Татові подобається, коли ми підходимо креативно і оригінально.

Леся: Історія почалася ще з Відня. Адже там був сплеск креативу в школі, щоб дитина могла реалізувати в творчості. Там цього навчали на уроках праці, у різноманітних гуртках. Я, наприклад, відвідувала гурток з малювання маслом.
Тато дуже любить свиней – це його одна з найулюбленіших тварин. І якось я на величезному ватмані намалювала на блакитному фоні величезне рожеве поросятко. Йому дуже сподобалося. І певний час поросятко навіть висіло в нас на стіні.

Розмовляла Анна Ященко
Дата 2009-01-05 19:10:44 Переглядів 4585

ЦІКАВО

Коментувати

Залогіньтесь будь-ласка!