На головну

Військові показали в Києві техніку, добре відому за подіями в Грузії...

Доцільність проведення військового параду, присвяченого 17-й річниці Незалежності, довго обговорювалася в коридорах влади. З одного боку, сімнадцять років і дата не кругла, і грошей не надмір - на проведення параду потрібні 70 мільйонів гривень - і супернового озброєння представити не можемо, і загрози військових конфліктів немає (рішення проводити парад було ухвалене до подій в Грузії, коли демонструвати військову потужність було ще нікому). Натомість опоненти Президента ревниво питали: чому це грошей на парад до дня Перемоги не знайшлося, а на сімнадцяті роковини знайшлося?

Знайшлися гроші... Попри витрати, пов`язані з повінню і очікуваними виплатами олімпійським чемпіонам. З`явилися й причини демонструвати військову міць.

Військові були аж ніяк не проти заходу. Їх аргументація проста: скільки часу пристойна країна може жити без військового параду? Наша «безпарадна» перерва сягла трьох років. До того ж, на думку вояків, ці сімдесят мільйонів, далеко не на вітер кинуті. Оновлена військова форма, три місяці стройового вишколу, репетиції, рихтування техніки, премії офіцерам і солдатам - усе це корисні для розвитку армії вкладення. Армійці день у день три передбачених президентським указом місяця крокували вздовж злітної смузі заводу «Авіант», а військова техніка відпрацьовувала свій парад на полігоні в Білоцерківському районі. З водіями танків перед парадом, кажуть, працювала СБУ. Напевно, перевіряли, чи немає серед них емоційно нестійких чи неблагонадійних.

Стрій військових, що крокує перед нами під час параду на військовому жаргоні називається «коробкою», а якщо грамотно: парадний розрахунок. По чотири години в день військові ходили в «коробці», готуючись до заходу. На параді легко помітити, якщо йдуть бездоганно, хоча б по кашкетах: у вправному строю – це рівні діагоналі.



Звичний погляд одразу відмітить, чи не підстрибує стрій, чи не збивається з ритму. Цього разу, всі наші військові йшли добре або майже добре. Щоправда, на останній репетиції на Хрещатику в одного старшого офіцера злетів черевик, коли задній наступив йому на п`яти. Справа військова: мов ніц не було крокуй до кінця, поки не заберуть в автобус. За втраченою взуванкою по репетиції відрядили солдата.

Охочих потрапити на парад було аж чимало. Але в найближчі сектори, де краще видно, ближче до Майдану пускали людей із запрошеннями. Привілейованих було видно з одягу (вишиванка плюс ідеально прасований піджак), української мови, небажання представлятися пресі і з реплік, що видавали обізнаність. Так перед початком почула діалог. Чоловік каже супутниці, мовляв, якось ніяково, люди з регіонів приїхали, їх не пускають, а ми тут. На що супутниця поблажливо заспокоїла, мовляв, на месу до Папи Римського поготів квитки купують, а тут усе по телевізору покажуть. «Мабуть, так у всіх столицях, - погодився чоловік. - До першого ряду за запрошенням».

Народ простіший, щоб якось побачити парад, став приходити за годину до його початку, ближче до Бессарабки, і з іншого боку – до Європейської площі. Там можна були зайняти цілком пристойні диспозиції.

Ми стояли в секторі преси. Поряд грав військовий духовий оркестр.



До речі, обабіч Хрещатика стояли вісімнадцять оркестрів. Наша військово-оркестрова служба вважається однією з кращих у світі. Від себе можемо додати, що на всіляку похвалу заслуговує й українська маршева музика, яка включає великий пласт стрілецьких маршів. Можливо, тому українські військові так легко перейшли від радянських військових маршів до українських, що вони нічим не програють радянській музичній спадщині, а пісенний спадок прапрадідів добре припав їх військовим праправнукам.

- Диви-но, який кабріолет душевний, - знову чую зауваження глядачки. Саме кабріолетами їхали міністр оборони Юрій Єхануров і командувач Сухопутними військами Збройних Сил і командувач парадом, генерал-лейтенант Іван Свида. - Чайки. Їх всього було кілька в Союзі, в Києві теж лише дві, вони спеціально для парадів створювалися, тому в ідеальному стані.

В іншому кінці сектора парку глядачів, розглядаючи, як міністр оборони, стоячи в «чайці», об`їздить військо, міркували, мовляв, перший цивільний міністр оборони України Анатолій Гриценко показав, що очолювати оборонне міністерство може цивільний, тому Юрія Єханурова всі сприйняли нормально. А так, кому б сподобалося, що «термінатор малої приватизації» (так свого часу назвали журналісти Юрія Єханурова, який був на чолі Держкомпідприємництва) очолив армію? А потім обізнані глядачки переключилися на юних барабанників, які почали парад, заходилися розчулюватися з ліцеїстів імені Богуна. Ми й самі розчулилися, бачачи, як старанно ці дітлахи тягнуть носок і тримають лінію.

Після ліцеїстів пройшов стрій (чи, правильно, парадний розрахунок) старших офіцерів Національної Академії оборони. Потім пішли курсанти військових училищ, військові окремих бригад. До речі, в новітній історії кожної з них сталося щось героїчне. Про заслуги і подвиги їх представників розповідав коментатор, і думається, що телеглядачам ці знання і цікаві, і корисні.

Час параду був розписаний по хвилинах. Після закінчення маршу вийшла військова техніка. Коментатор зробив акценти, мовляв, модернізовано цю техніку на заводах в Харкові, Києві, Запоріжжі, Ніжині, але не уточнив, чи є у нас своя власна розробка, а не тільки «глибока модернізація» гордої спадщини радянських часів. Глядачі подивилися всі ракетні установки. Побачили, як виглядає установка «Град». Напевно, такою нещодавно скористався Саакашвілі.

Проліт авіації над Хрещатиком зайняв близько десяти хвилин. Зазначмо, що серед штурманів військових вертольотів була жінка Світлана Кравчук. Екіпажі Мі-8 нещодавно допомагали районам, постраждалим від повені. Та й узагалі, проліт бойових вертольотів, винищувачів, штурмовиків, розвідників - це хвилююче видовище. Та й назви зразків цієї авіаційної техніки нам не чужі. Зовсім недавно близнята-брати цієї техніки використовувалися в Грузії. Ну та гаразд, не про сумне.

«Скажіть, - ставили ми одне й те саме питання людям не з нашого «блатного» сектора, а простим присутнім на Майдані, - ви вважаєте за доцільне проведення параду?». На користь доцільності виразної відповіді ми не одержали, народ журився, мовляв, погано видно, але казали, що все-таки було цікаво. «А, ви журналісти? - запитав нас хлопчик в жовтих гольфах, маму якого ми щойно записали на диктофон. - Я бачив, як винищувач пролітав зараз у небі. Я навіть зняв його на мобільник. Ми можемо подивитися разом. Показати?»

Андрій Лавренюк, Маша Міщенко
Дата 2008-08-25 11:52:11 Переглядів 4793

Загальноукраїнські новини

Коментувати

Залогіньтесь будь-ласка!