На головну

Україна має подивитися на Грузію та відкинути всі ілюзії щодо своєї безпеки...

Грузино-осетинський конфлікт поставлений на паузу, обидві сторони перебувають у очікуванні. Михайло Саакашвілі підписав угоду про припинення вогню. Втім угода про незастосування зброї існувала і до 7 серпня. Але вже 8 серпня у зоні конфлікту йшли повномасштабній бойові дії. Обидві сторони звинувачують у порушенні домовленостей і ескалації конфлікту одне одну.

Чи втратила Грузія Південну Осетію і Абазію? Хто перемагає у цій війні?

Які шанси Росії зберегти свій вплив на регіон? Які шанси Грузії відновити свою територіальну цілісність? Ця триденна війна, що це було: помилка Саакашвілі, чи грандіозна російська провокація проти Грузії? І, зрештою, чи не стане цей конфлікт дестабілізуючим чинником для України?

Про це УНІАН запитав експертів.

НІХТО НЕ МОЖЕ ГАРАНТУВАТИ, ЩО РОСІЯ НЕ ЗАХОЧЕ ТАКИМ СПОСОБОМ ВИРІШИТИ СВОЇ ПИТАННЯ У КРИМУ

Заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння “Defense Express” Михайло Самусь:


Щоб визначити переможців у конфлікті, оцінити його стан і наслідки необхідно знати справжню мету, яку переслідує грузинське керівництво, розпочинаючи військову операцію у Південній Осетії. Це може бути відновлення територіальної цілісності країни, а також зміна формату проведення миротворчої операції, виведення російських миротворців і заміна їх міжнародним контингентом. Саме останнього, я вважаю, грузинське керівництво досягло. Також Грузія спромоглася реалізувати важливі воєнно-політичні цілі. Вона, фактично, спровокувала Російську Федерацію відкрито розпочати агресію проти незалежної, визнаної у світі держави, у тому числі і самою Росією. Адже Південна Осетія і Абхазія є грузинською територію, це є держава Грузія! Росія вперше виступила агресором проти колишньої радянської республіки.

У зв’язку з цим, що це може означати для України? Вона повинна відкинути усі ілюзії щодо ефективності тієї системи безпеки, яка сьогодні існує. Адже у нас завжди вважалося, що загрози прямої воєнної агресії для України не існує. Нібито держава знаходиться в оточенні дружніх, мирних сусідів, які не мають жодних агресивних інтересів щодо України. Вважаю, якщо Росія зробила такий крок відносно Грузії, Україна не може більше вважати себе у безпеці: ніхто не може гарантувати, що Росія не захоче таким способом вирішити свої питання, наприклад, у Криму. Нашій державі сьогодні необхідно усвідомити, що її нейтральний статус фактично знищений подіями навколо грузино-осетинського, грузино-абхазького конфліктів. Нам необхідно чітко визначити: або ми з Росією, або з НАТО. Нейтралітет означатиме для України стан перманентної небезпеки. А її майбутнє залежатиме від бажань і інтересів Росії.

І тут нової актуальності набуває аспект перебування Чорноморського флоту РФ на території України, кораблі якого, фактично, беруть участь у бойових діях проти третьої держави. Це суперечить усім нормам міжнародного права, і механізм цього в українсько-російському договорі про базування ЧФ не прописаний. З огляду на це, можна вважати, що Україна сприяє Росії в її агресії і сама вступає в конфлікт. Тут потрібно жорстко заявити: нехай Росія виводить свій флот на свою території і вже з неї посилає кораблі для участі у бойових діях.

Звичайно, порівнювати військові потужності Росії – з її збройними силами в мільйон особового складу та ядерним потенціалом – і Грузії не зовсім коректно, зокрема, з огляду на теорію воєнного мистецтва. Але тут можна говорити про те, наскільки ефективно РФ зможе його використати у гірській місцевості, де ведуться бойові дії? Адже територіально-географічний чинник аж ніяк не сприяє традиційному застосуванню військ, до яких звикли і готувалася російські військові. В таких умовах Росія вдається до нанесення ракетно-артилерійських ударів, у тому числі із застосуванням реактивних систем залпового вогню, і повітряних бомбардувань. Можливості застосування наземних сил тут є обмеженими, і в цьому полягає слабкість російської сторони.

Підбиваючи підсумки сьогоднішнього розвитку подій, хочу знову повернутися до цілей, які висувають перед собою учасники конфлікту. Якщо Грузія своїми діями намагалася привернути увагу до ситуації навколо Південної Осетії і Абхазії світового співтовариства, ООН, НАТО, ОБСЄ і ЄС, то вона таке завдання виконала. Якщо ж грузинське керівництво продовжить відновлювати територіальну цілісність країни військовими методами і засобами, то тут воно вже зустрілося із значним труднощами і проблемами, адже протистояти росіянам і проводити подальшу наземну операцію дуже складно.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ГРУЗИНСЬКИХ ППО ЗАСЛУГОВУЄ НА ПОВАГУ...

Експерт Центру політичного аналізу “Стратигема” Дмитро Тимчук:


За той час, що минув від липня 2004 року, коли грузинські війська зазнали поразки у Південній Осетії, сьогоднішні збройні сили Грузії набули значного розвитку. Якщо тоді це були фактично “недисципліновані бандформування”, з низьким морально-психологічним станом, погано озброєні і навчені, то за ці чотири роки держава кардинально переглянула свою воєнну політику, майже у 30 разів збільшила оборонний бюджет і залучила до підготовки військ американських військових фахівців. У зв’язку з цим, Тбілісі вважає свої збройні сили найбільш боєздатними в регіоні.

І перші дні ескалації конфлікту показали, що грузинські піхотні бригади діяли так, як їх цьому вчили американські інструктори. Але тут і виявилися певні недоліки: грузини добре підготовлені до виконання завдань у складі міжнародних коаліційних сил, які присутні, наприклад, в Іраку і Афганістані. У зв’язку з цим, грузини мають певну військову спеціалізацію, але неспроможні ефективно діяти без зовнішнього забезпечення і допомоги. У них ще не створена комплексна, замкнута, самодостатня система застосування збройних сил і забезпечення оборони країни. Також символічною є роль і можливості грузинської військової авіації, яка представлена незначною кількістю літаків. Враховуючи це, грузинським військам складно протистояти регулярним збройним силам.

Але навіть за такої ситуації заслуговує на повагу ефективність дій грузинської протиповітряної оборони, яка спромоглася збити декілька російських літаків. Разом з цим, грузини не захистили стратегічні об’єкти і навіть свою столицю, приміські райони якої зазнали бомбардувань.

Останній розвиток ситуації також засвідчив, що грузинське військове командування не втратило управління військами, що є найголовнішим. Однак слід зауважити, що задіяні на початку конфлікту найбільш підготовлені грузинські військові підрозділи на сьогодні зазнали втрат і будуть замінені резервістами, бойовий вишкіл яких, звичайно є набагато нижчим.

У діях росіян також можна визначити багато недоліків. Складається враження про певну безпорадність їхньої стратегічної розвідки. Наприклад, сьогодні вони наносять бомбові удари по цілям, які були відомі станом на мирний час. Це, насамперед, інфраструктура військових баз, де дислокуються бригади ЗС Грузії. Але з початком бойових дій війська залишили ці території, передислокувалися в райони зосередження воєнного часу, і російська військова авіація скидала бомби, фактично, на пусті казарми.

Зрозуміло, що з огляду на воєнно-стратегічний аспект, Грузія програла у цьому конфлікті. Протистояти військовій могутності Росії вона, звичайно, неспроможна. Тому сьогодні можливі два варіанти подальшого розвитку подій. Першій: Росія продовжить “захищати інтереси своїх громадян” у Південній Осетії і Абхазії і збільшить військову присутність в регіоні у вигляді “миротворчих” сил. Другий варіант пов’язаний з активізацію уваги і конкретних дій та рішень щодо цієї ситуації з боку світового співтовариства, провідних міжнародних організацій, зокрема. Але позиція ООН щодо цього навіть не сформована. Вірогідність введення в зону конфлікту миротворчого контингенту під егідою Об’єднаних Націй також є мізерною. Але для Грузії на сьогодні це є оптимальним варіантом.

У свою чергу, для Росії вигідна нестабільність ситуації на Кавказі, і вона буде її підтримувати.

У ВСЬОМУ ЦЬОМУ ВИНУВАТА БОЖЕВІЛЬНА ПОЛІТИКА СААКАШВІЛІ...

Георгій Хаіндрава, грузинський опозиціонер:


Путін – загарбник і агресор. Це людина, для якого життя сотень і тисяч людей нічого не варте. І це він прекрасно довів у Чечні. Територіальна цілісність Грузії буде відбудована, це не Путіну вирішувати, це буде вирішувати Грузія. Хай він не розраховує на те, що це стане питаннями його компетенції. Що стосується ситуації, то вона дійсно складна. Через безвідповідальну і навіть злочинну політику Саакашвілі щодо власної країни. Країна окупована російськими загарбниками. Йде бомбардування грузинських міст, йде введення військ на територію Грузії. Сьогодні вже війська введені, а російські генерали командують на території Грузії, бомбардують міста та об’єкти. Йдуть нещадні бомбардування Горі та Верхньої Абхазії. У всьому цьому винувата (я зараз не кажу про таких кровопивців, як Путін) божевільна політика Саакашвілі. Настав період, коли наші друзі на Заході, на Сході, на Півдні повинні зрозуміти, що Грузія це одне, а Саакашвілі це зовсім інше. І підтримувати нам слід грузинський народ, а не режим Саакашвілі, котрий безумством довів Грузію до катастрофи. Бо всім було зрозуміло, що країна, котра дев’ять століть поспіль є агресором, армія котрої рівняла із землею Афганістан, Чечню, Чехословаччину та Угорщину, ні перед чим не зупиниться. І коли ти розумієш, що поряд такий агресивний сусід, котрий протягом місяця регулярно в десяти кілометрах від грузинського кордону проводить навчання 58-ої російської армії, у ході котрої моделюється окупація грузинської частини території Картлі (область Грузії, яка вважається колискою її державності) і Цхінвальського регіону як можна розпочати штурм Цхінвалі? Розпочати його у день відкриття олімпійських ігор, не перекривши Ракський тунель, не створивши військову інфраструктуру, не підготувавши грузинське суспільство і в три дні програти війну! Це – ідіотизм. Звичайно, контроль над Південною Осетією слід повертати, але сценарій повинен бути продуманий, обговорений, підготовлений, не всупереч громадській думці світової спільноти. Кондоліза Райс місяць тому казала Саакашвілі: у жодному разі не в’язуватися у військовий конфлікт, у жодному разі. Але коли людина думає лише про себе, коли перестає нормально мислити, то страждає вся Грузія. Грузія не віддасть свої території і агресор отримає те, що заслуговує я у цьому не сумніваюся – грузинський народ вміє захищати себе. Але наші славні воїни, десятками лягають на російські танки тільки через те, що такі люди стоять на чолі Грузії.

ТІ, ХТО КАЖЕ ПРО ГЕНОЦИД, ЧИНЯТЬ ГЕНОЦИД І ПРОТИ ОСЕТИНІВ І ПРОТИ ГРУЗИН

Олена Тевдорадзе, заступник міністра Грузії з реінтеграції:


Йде війна, і говорити ні про що, окрім спасіння життя людей ми не можемо. Важко робити аналіз, але Грузія ніколи не змириться із втратою своїх територій. Нам слід протистояти колосальній армії Росії, яка бомбардує наші міста, Тбілісі, Зугдіди, Аджарію, не лишилося жодної місцевості де б вони не бомбардували нас. Наша головна турбота - прийняти біженців. Ми постійно приймаємо біженців з усіх розбомблених районів. І думаємо лише про те, як скоротити втрати.

Наш дух не зламаний, народ не капітулює. Ніякого сценарію війни у грузинської влади не було. Всі події розпочалися до 7 серпня, грузинські села обстрілювалися осетинськими бойовиками із Цхінвалі. Ще до початку дій, 7 серпня я сама разом із міністром була у Цхінвалі і ми запропонували сісти за стіл переговорів із осетинською стороною за участю російських миротворців. Ми чекали кілька годин і ніхто не прийшов на переговори. Згадайте заяву нашого президента, який сказав, що ми припиняємо обстріл, очікуючи переговорів. Це російська авіація бомбардувала Цхінвалі, наші міста і села. Більше того, вже 7 серпня Цхінвалі було майже мертве, що свідчить: російська влада готувалася до війни, людей звідти вивозили. А грузинське населення залишалося в селах.

Нас всіх тут менше трьох мільйонів, а вони завели сюди шість тисяч своїх військових. Ті, хто каже про геноцид, чинять геноцид і проти осетинів і проти грузин. І нехай в нас є добра армія, але Російська армія чисельно переважатиме. Нас примусили використати зброю, бо ми просто змушені були захищати грузинські села. Я не маю сумнівів, що Росія з усією ненавистю хоче розбомбити оновлення, демократію, наш зовнішній курс і наше бажання бути самостійною державою. На засіданні ООН, було заявлено, що міністр зовнішніх справ Росії Лавров розмовляв із Кондолізою Райс і заявив: нехай піде Саакашвілі і ми припинимо бомбардування. Це було сказано відверто. Росія не захищає не Осетію, вона ж сама її бомбардувала. Вона захищає свою можливість здійснювати на неї вплив.

Опитували: Андрій Лавренюк, Маша Міщенко
Дата 2008-08-13 05:28:44 Переглядів 4774

Загальноукраїнські новини

Коментувати

Залогіньтесь будь-ласка!