На головну

Після повені: дехто ладен сам собі в хату води налити

Коли потушено пожежу чи сходить вода, люди залишаються наодинці вже не зі стихією, а з… людьми. Тут випробовується кожен – сусід, родич, велике й мале керівництво, держава… Після того, як повінь на Західній Україні відступила ( принаймні, на переважній території регіону), а Президент з Прем’єром разом з телекамерами від`їхали, і почалась ця велика перевірка…

В горах

У Верховинському районі на Івано-Франкцівщині минуло майже два тижні після повені, проте хати досі зсуваються. Тож люди бояться ночувати вдома.

Отримують обіцяний владою аванс – одну, дві з половиною та п’ять тисяч гривень. Беруть аванс без проблем, проте не знають, що з ним робити. Дехто ж навіть не бере, з великою надією очікує на «соліднішу» суму, бо вже за них, кажуть жителі гір, щось вдасться “підрихтувати”.

Микола Соколовський
Микола Соколовський
Микола Соколовський з села Криворівня отримав аванс одну тисячу гривень. Його маєтки оцінили за першою категорією. Проте житель Криворівні сподівається на переоцінку. Одразу після повені до нього викликали психолога та кардіолога. Чоловік мало не помер з горя, коли оглянув своє обійстя.

– Пане Миколо, як можете оцінити свої збитки?

– Майже повністю замулило мою присадибну ділянку. Ми живемо далеко в горах. Нещодавно побудували нові хати. Все повністю зсунулося, усі прибудови. Я навіть не можу вам сказати ціну. До моєї хати навіть немає під’їзду, тобто більше кілометра машина не може під’їхати. Усі будівельні матеріали ми переносили на плечах. Тому як оцінити? Я не знаю. Голова сказав, що на ті 50 тисяч ми маємо надію. Але йди купи собі за 50 тисяч хату. Як дощу нема, то ще якось можна жити, ну як дощ – то все. Страхи страшенні.

– А навіщо Ви там будувалися?

– Бо це наша земля, земля наших предків. Іншої землі ми не маємо.

– Кажуть, що гуцули самі винні, що їхні хати зсуваються…

– Звісно, на всі сто правду кажете, бариню. Наприклад, на території нашого присілку, Сухий, бувало таке, що й по 4-5 машин щодень відправляли лісу. От настільки вирубувалося лісу! Я є депутатом присілку, і встановив був такий собі шлагбаум, аби хто проїжджав, то хоч би пару копійок на дорогу давали. Але той шлагбаум простояв лише місяць. Бо хто вивозив ліс? Лісник. Він не захотів платити. Не заплатив лісник, не захотіли люди платити. Так от і відправляли ліс повним ходом…

Я поки отримав авансу тисячу. Тепер от до Верховини прийшов купити продуктів. Там вертоліт був скинув нам трохи, але так як я депутат нічого собі не міг лишити, віддав послідну сумку.

– У горах найбільша небезпека завжди від хмароломів, після яких вода в річках за 45 хвилин піднімається на 2,5 метри, – продовжує пан Микола. – Цього разу по канавках, навіть не потічках, несло сотні тонн каміння, бо гори тут каменистого розсипу. Якщо гори покриті лісами, каменисті потоки не такі страшні. Але після вирубок нема лісу. Тому все розмокло й почало плисти на будинки, знімало сім-вісім будинків за раз.

Верховинський район – один з найпроблемніших у Івано-Франківській області. Тут найменше населення, а територія найбільша. З центру Верховини до крайнього села району – 92 кілометри. Люди настільки розкидані по горах, що дехто навіть і не чув про якусь допомогу.

Дмитро Кіращук, заступник голови Верховинської райдержадміністрації каже, що приймається рішення про будівництво багатоквартирного будинку для тих, хто повністю втратив житло у Верховинському районі. “Хто забажає той візьме компенсацію і сам відбудовуватиме житло, хто ні, напише заяву і до зими мало б бути збудоване житло. Наразі вишукуються вільні земельні ділянки, приїжджають спеціалісти-проектанти, будівельки і цей процес починатиметься”.

Важко повірити словам пана заступника. Який будинок може бути збудований до зими?! Чи які нормальні земельні ділянки можна віднайти, коли вони вже давно все розпродали й розібрали?!

Села Верховинського району ще повністю відрізані від сполучення. Подекуди вода забрала як мінімум по 12 метрів дороги в ширину і більш як по 50 метрів у довжину. Дороги ще ніхто не ремонтує, у районній владі кажуть, що чекають «суперсучасних» проектів, аби вже було зроблено на «міжнародний стандарт». У села долітають гелікоптери. Та й тут проблема, бо гелікоптерів недостатньо. Івано-Франківськ має лиш один. Прислали два від збройних сил України, які щойно повернулися з миротворчої місії в Ліберії, навіть не встигли їх перефарбувати. Гелікоптери везуть на відрізані села провіант, звідти повертаються з туристами, які там застрягли ще перед повінню або з хворими селянами.

Голова Криворівні Василь Зеленчук не заперечує щодо вирубки лісу, проте не хоче розвивати цю тему.

Тим часом мнсники та солдати розкопують житлові будинки. Зсувів так багато, що люди фізично встигають дуже небагато.

– Третій тиждень тут немає світла, – каже електрик Юрій Дихтяренко. – Аж нині сюда дойшли, бо страшенно багато є об’єктів. Працюємо з самого ранку до 10-11 години вечора. Додаткових електриків не залучаємо, бо в Західній Україні їх просто нема.

Коли з компенсаціями людям хоча б щось ясно, то цілком незрозумілим залишається питання потерпілих приватних підприємців.

Приватний підприємець Галина Шинкарук у селі Верхній Ясинів Верховинського району має свою пилораму. Під час повені в неї фактично забрало весь ліс.

– У мене забрало увесь ліс та пиломатеріали. Я ліс не вирубую, закуповую його на аукціоні. Маю шість станків, маю свою пилораму, роблю дерев’яні бруси. У мене забрало 137 кубів пиловника, а один куб коштує 350 гривень, і 70-80 кубів пиломатеріалів. Як мені відшкодовуватимуть? Не знаю, я поки написала заяву. Проте навіть ще не чекаю на результат, бо розумію, що потрібно допомогти спочатку людям, які не мають де жити. Я навіть не знаю, під яку категорію я підпадаю. Мого лісу трохи зупинилося вниз по течії. Зараз я його спасаю. Працюють свої люди, трошки солдати допомагають. Солдати працюють безкоштовно, але я закупила продуктів для них. Не тому, що вони мені допомагають, а тому, що я підприємець. Мене найбільше бентежать дороги, бо від мене ліс не заберуть, і не привезуть. А наразі дороги ніхто не відновлює.

– Вам було страшно?

– Ні. Я тут одна з жінок займаюся таким бізнесом. Я в минулому жінка-військовослужбовець. Служила на китайському кордоні, мені здається, що там було страшніше.

На кожному подвір’ї працюють по троє-четверо солдатів. Їх сюди перекинули з Закарпаття. Ці молоді хлопці не дозволяють собі сачкувати – працюють з 7.30 до самого вечора. Переважно вони ще розчищають угіддя від мулу. Подекуди його намило майже по пояс. Часом важко розібрати, що на тому місці росло.

Чим далі солдати копають, тим більше починає смердіти. У мулі вони знаходять все: і здохлі кури, і пляшки з горілкою. Працюють тяжко, проте не скаржаться, кажуть, що ніхто не зловживає їхньою допомогою.

У жительки Верхнього Ясиніва Параски Максим’юк стихія забрала багато чого.

– Навіть не знаю з чого почати розповідати… (плаче) У мене забрало магазин, забрало будову… Усю огорожу прибило до землі, солдати відкопують. Мішки з цукром намокли. Тепер їх треба викинути. Що я можу оцінити?! І так мені всього ніхто не поверне!

Парадокс, але люди справді серйозно не сподіваються на допомогу від держави. У пані Параски навіть ще не склали акт про збитки, а вона й не наполягає. Жінка тільки плаче й питає у Дмитра Кіращука:

– Пане Кіращук, у мене була державна морозильна камера. Я за неї платитиму? Мені з Коломиї були її дали під морозиво, і вода її забрала. А ще я одній бабі була винна 200 гривень… Ой! Для нас то був суд Божий…

На рівнині

Село Нижнів Тлумацького району. Тут природа вже повністю відірвалася. Заїжджаєш в село і просто хочеться заплакати, бачиш противну сіру пустку…

Люди чергують під сільрадою. Голова замкнувся на ключ від людей. Ні, не від тих людей, що постраждали, а якраз від тих, які не постраждали.

Каже: “Важко бути потерпілим, але тут ще важче ним не бути. Ну що ти зробиш, народ такий. Яка українська бабця спокійно спостерігатиме, що сусідці дають муку чи рис безкоштовно, а їй ні. Вони штурмом беруть голову, кажуть, що хочуть «справедливості». І що ви думаєте. Від них дітися кудись важко, коли потерпілим роздають провіант, непотерпілі теж приходять”.

Працівниця сільради каже:

– Ну а як їм не дати?! Стають під вікнами і дивляться прямо в очі. Знаєте, це просто деякі люди вже совісті не мають. Вони ладні собі в хату води залити, аби їм лиш щось дали. Люди навіть пальці не замочили, а хочуть грошей. Наприклад, вода зайшла в підвал, який не є жилим приміщенням і їм заплатили 2,5 тисячі й вода по коліна зайшла до хати, то теж заплатили 2,5 тисячі. Ну це ж є різниця!

У Нижневі Дністер піднявся на 10 метрів, декілька сантиметрів не вистачало до критичної точки. Село належить до одного з найбільш постраждалих від повені в Західній Україні.

У Галини Гринів вода повністю зруйнувала хату.

– Мушу купляти хату, бо маю виходити на роботу, а жити взагалі нема де. Тільки три місяці минуло, як я вставила склопакети, року нема як газ провела. Тепер чекати коли мені збудують? Ну ви самі знаєте, що за два місяці ніхто хату не збудує. Держава має виділити нам енну суму. Кажу енну, бо ніхто ще не знає скільки вони саме виділять. Вчора райдержадміністрація привезла нотаріуса до нас у село. Ми складали заяви. Наприклад, я підписувала таку заяву: «Я, Гринів Галина Михайлівна, прошу виділити мені грошову допомогу, бо моя хата не придатна для життя, у сумі… А сума не вказана взагалі ніяка, стоїть пробіл. Ця заява була державного зразка. Далі в цій заяві йдеться, що я відмовляюся в подальшому від будь-якої державної допомоги: фізичної, юридичної чи будь-якої іншої. Тобто, якщо я беру гроші, я відмовляюся від усього”.

Таку заяву не лише пані Галина підписувала, а й всі, у кого повністю зруйноване житло. Дехто писав: «Прошу побудувати мені житло». Але, знову ж таки, там не було вказано ні квадратуру, чи це буде під ключ, чи сирець.

На городи складали окремі акти, проте ще невідомо скільки за них виплачуватимуть.

– Якщо по п’ять тисяч вертатимуть за городи, то це нормально, а якщо по тисячі, то мені важко уявити, що за них можна буде купити, – каже пані Галина. Наскільки я знаю, держава перевела вже по 50 тисяч для тих, у кого зруйновані будинки. То нехай би видали, бо ціни на хати йдуть догори, дорожчають на очах. Я наприклад, договорювалася за одну ціну, а пройшло пару днів, вони вже хочуть набагато більше. Ну якщо вже мають видати, то нехай видають. Це зараз дуже важливо.

– Ви після цього ненавидите Дністер?

– Ви знаєте, ні.

“Помагальники”

– Помагальників багато, а помочі нема, – довелось почути від однієї жінки з Криворівні.

Хоча, треба визнати, не всі селяни настільки категоричні. Багато хто погоджується, що “помагальники теж різні”.

Та ж Галина Гринів розповідала:

– Матеріально допомагають нам усим: хліб, питну воду, свічки. Весь час нам давали. Це було завдяки таким людям як Руслана ( співачка – УНІАН). Допомагали більше люди, а не держава. Днями приїжджав Віталій Кличко, привіз фуру всього – тушонки, консервів, батони. А Руслана давала светри, футболки.

Кажуть, що Кличко оглянув найбільш постраждалі хати і сказав, що йому легше запустити трактор, завалити їх, і поставити нові. Такі, які є, не більші, але нові.

Віталій проглянув відео кожної хати по першій категорії. Люди сподіваються на його слово.

Одна жінка з Нижнього розповідала:

– Мені спочатку сказали, що моя хата придатна для життя. Ви собі уявляєте?! Потім була інша комісія, і все-таки визнала, що тут жити не можна. Деякі меблі ми в себе спасли, витягували на горище. Це завдяки тому, що повінь була по обіді, і ми приїхали додому з роботи. А є люди, у яких все поплило: праска, телевізор, все. Після тої повені я схудла на 18 кілограм. А городи – пустирі. Ви собі тільки уявіть, які продукти будуть дорогі. Зараз людей годують, так. Але пройде 30 днів і це припиниться. Мені важко навіть увити, які то будуть ціни. Хто їх регулюватиме?! У нас була Юлія Володимирівна. Я от з нею розмовляла як от з вами. Вона пообіцяла, що кожному індивідуально даватимуть допомогу. Ми ще її просили, аби допомога не йшла на сільські ради. Бо уявіть собі, поки та допомога дійде з Києва до області. Потім до району і аж до сільрад. Ну що там лишиться?! До нас вже нічого не дійде! Ви б тільки знали, які наші люди є безсовісні… Треба мати лише здоров’я і силу. Багато пенсіонерів зі своїми внуками цілий день сидять і беруть, і беруть… Але цьому вже нам ніхто не винен, це вже наш народ такий наглий.

Дмитро Кіращук каже, що їм в основному допомагає Фонд Рената Ахметова. Від нього привезли близько ста тонн продуктів харчування: борошно, олію, макарони і так далі. Тепер ось, каже, Кіровоградська область завезла 40 тонн крупи і борошна, Київська міська адміністрація допомагає.

– Фонд Руслани Лижичко серйозно допомагає, – каже пан Дмитро. –Ось зараз мають привезти мініелектростанції, які працюють на бензині та газові плити для постраждалих.

Повідомлялося, що на Івано-Франківщину велика допомога прийшла і з Росії, проте на місцях про цю допомогу не чули і не бачили її.

Днями зону стихійного лиха відвідав також посол ООН в Україні Френсіс О’Доннелл. Його завданням було – передати в ООН, якої саме допомоги потребують потерпілі. Пан О’Доннел щиро дивувався, чому горяни будують хати «там, де не можна будувати», тобто близько річки і на стрімких гірках. Чому не укріплюють сіткою з камінням береги річок, хоча б там, де проходить дорога, і чому взагалі такі погані дороги. А ще – влада не повинна б нічого людям виплачувати, бо в таких випадках існують страховки.

Після оглядин постраждалих районів Френсіс О’Доннел поділився своїми враженнями:

– Це не гуманітарна катастрофа, проте є серйозні наслідки. Вважаю, що уряд робить колосальну роботу. Я побачив, що люди отримують допомогу, якої вони потребують. Як на мене, декількох проблем можна було б уникнути. Мені здається, що для держави збитки будуть більшими, ніж для самих людей, тому що зруйновано багато доріг та іншої інфраструктури. Наслідки катастрофи могли б бути набагато меншими, якби урядовці попередньо зробили в цей регіон інвестиції. Дороги тут не дуже в задовільному стані. Я наприклад, не побачив засобів, які б запобігали зсуву. Багато людей з самого початку ставлять свої будівлі під загрозу, тобто будують їх надто близько до річки. Гадаю, уряд України має пишатися сьогодні своїми діями, проте це повинен бути їм великий урок. Якби в країні була більш адекватна система страхування, то держава взагалі немала б нічого платити. Тож для політиків зараз велика можливість показати на що вони здатні.

– США дали Україні 50 тисяч доларів допомоги. Як на мене, нехай би краще взагалі нічого не давали, - зауважую я…

– США дали тільки 50 тисяч доларів допомоги, бо в Україні велика корупція.

Ксеня Лесів
Дата 2008-08-13 05:16:46 Переглядів 4721

Загальноукраїнські новини

Коментувати

Залогіньтесь будь-ласка!